21 технології

 

24.03

Ландшафтний дизайн

Історія виникнення ландшафтного дизайну

Мистецтво благоустрою території сягає корінням далеко в глибину століть. Відомо, що вже первісні люди, змінюючи місця стоянок, водночас облаштовували нові ділянки відповідно до своїх потреб.

Ландшафтний дизайн також має давню історію. Садівництво як мистецтво виникло на території найдавніших цивілізацій — Давнього Єгипту та Месопотамії ще в XV—X століттях до нашої ери (мал. 4, а).

Однією з найвідоміших пам’яток садово-паркового мистецтва є легендарні «висячі сади» Семіраміди, які створені у Вавилоні та вважалися одним із чудес світу (мал. 4, б).

У Давньому Римі оформленню парків і садів приділяли велику увагу. Сади розбивали на схилах, тому вони мали багатоярусну структуру. Їх прикрашали скульптурами, фонтанами і різними архітектурними спорудами. Для озеленення широко використовували чагарники і квіткові рослини.

У Давньому Римі оформленню парків і садів приділяли велику увагу. Сади розбивали на схилах, тому вони мали багатоярусну структуру. Їх прикрашали скульптурами, фонтанами і різними архітектурними спорудами. Для озеленення широко використовували чагарники і квіткові рослини.

Сьогодні ландшафтний дизайн бурхливо розвивається. Виникають нові стилі й напрямки, а розвиток природничих наук та досягнення технологій розширюють можливості дизайнерів.

Дізнайтеся більше

1981 року в м. Києві був створений Печерський ландшафтний парк (Співоче поле). Щороку там відбуваються «квіткові» події: виставка тюльпанів у травні, фестиваль хризантем у жовтні. А в серпні до Дня незалежності України в парку проводять традиційну виставку квіткових тематичних композицій, на якій ландшафтні дизайнери змагаються в креативності та оригінальності. Парк перетворюється на арт-майданчик із неймовірними квітковими клумбами, скульптурами, чудовим декором.

Створити стислий конспект та знайти визначення, що таке дизайн?

17.03

Виготовлення предмету інтер'єру. Виконання технологічних операцій відповідно до обраного виробу та технології його виготовлення

Сьогодні останній урок модулю. 

 При нагоді, приносьте свої мішечки в каб35, від них залежить ваша оцінка за модуль

10.03

Створюємо власні мішечки.

 Креативу вам!

03..03

Працюємо над створенням банку ідей, стосовно майбутнього виробу. Та  створюємо власні мішечки.

 Креативу вам!!1

24.02

План вивчення:

1. Сутність економічних понять.

2. Завдання економічного обґрунтування проекту.

3. Процедура оцінки вартості виробництва проекту.

4. Джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів проекту.

Частково питання експертизи ми розглядали в попередньому розділі, коли йшлося про основи дизайну в створенні виробу. Насправді, експертиза виробу нерозривно пов’язана з економікою виробництва, і має достатньо складну структуру. Це пояснюється тим, що виріб має багато характеристик, не лише з точки зору дизайнера, а й технолога, інженера, соціолога, маркетолога. Їх необхідно враховувати не лише під час виготовлення дослідного зразка, а й після випуску виробу в серійне виробництво. Однак провідною в експертизі є його економічна частина, тому коротко розглянемо економічне обґрунтування виробу з позицій основ сучасного виробництва.

В основу розвитку людського суспільства покладене матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. Виробництво матеріальних благ у кожній суспільно‑економічній формації має свої специфічні особливості, здійснюється за допомогою знарядь праці.

Процес праці включає три основні моменти:

• праця людини;

• предмети праці;

• засоби праці.

Праця людини — це змістовна, цілеспрямована діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередкують, регулюють і контролюють обмін речей між собою й одночасно змінюють власну природу.

Предмети праці — це речі (об’єкти) природи, на які людина впливає в процесі праці, піддаючи їх обробці.

Предмети праці бувають двох видів:

• дані самою природою (наприклад деревина);

• ті, що підлягають наступній обробці (руда), їх називають сирим матеріалом або сировиною.

Засоби праці — це речі чи комплекс речей, якими людина впливає на предмети праці.

Виробничі сили — це фактори, які забезпечують перетворення речей природи у відповідності з потребами людей, створюючи матеріальні і духовні блага, і визначають ріст продуктивності суспільної праці.

До структури виробничих сил належать:

• людина (головна виробнича сила);

• засоби праці;

• предмети праці (засоби виробництва);

• сили природи, які використовуються людьми;

• форми і методи організації виробництва;

• наука;

• інформація.

Оскільки виробничі сили відтворюють відношення людини до природи, то, з однієї сторони, вони повернуті до сил природи, а з іншої — до системи суспільних, перш за все, економічних відносин, у складі яких виділяють техніко‑економічні, організаційно‑економічні, соціально‑економічні, тобто виробничі відносини.

Виробничі відносини — це суспільна форма розвитку виробничих сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.

Такою ж суспільною формою є і відношення власності.

Власність можна розглядати як виробничі відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об’єктів інтелектуальної власності у всіх сферах суспільного відтворення.

Відносини власності за своїм економічним змістом охоплюють усю сукупність виробничих відносин, є їх системною сутністю.

Економічна система — це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності у відповідності з метою суспільства.

Основними елементами економічної системи, її підсистемами, є:

• виробничі сили;

• техніко‑економічні відносини;

• організаційно‑економічні відносини;

• виробничі відносини, чи відношення до власності;

• господарський механізм, так як регулювання економічної діяльності здійснюється за його допомогою.

Витрати використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, вивчення результатів діяльності окремих підрозділів і підприємства в цілому.

При плануванні, обліку й аналізі витрати класифікуються за ознаками і поділяються:

• за місцем виникнення — на витрати виробництва підрозділу, дільниці, служби;

• за видами продукції, робіт, послуг — на витрати на вироби,групи однорідних виробів, одноразові замовлення, реалізовану продукцію;

• за видами витрат — на витрати за економічними елементами, статтями калькуляції;

• за способом перенесення витрат на продукцію — на прямі та непрямі;

• за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат — на умовно-змінні й умовно-постійні або змінні чи постійні;

• за календарними періодами — на поточні та одноразові.

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражена в грошовій формі витрата на виробництво і збут продукції. Собівартість об’єднує дві частини вартості — вартість використаних засобів виробництва і частину вартості необхідного продукту.

Вартість використаних засобів виробництва об’єднує витрати на використання предметів праці (сировини, матеріалів, енергії, тари тощо) та частину вартості засобів праці, перенесену на продукцію у вигляді амортизаційних відрахувань.

Вартість необхідного продукту являє собою сукупність витрат для відтворення робочої сили і складається не тільки з коштів на оплату праці, а ще й з грошових виплат і безплатних послуг із суспільних фондів споживання, які в собівартості промислової продукції відображені частково, у вигляді відрахувань на соціальне страхування.

Обидві ці частини забезпечують просте відтворення виробництва.

Третя частина вартості — додатковий продукт суспільства — використовується для розширення виробництва, виплат та безплатних послуг із суспільних фондів споживання.

Таким чином, собівартість є основою вартості.

Собівартість продукції визначається індивідуальними затратами праці в умовах досягнутого на конкретному підприємстві технічного рівня виробництва (індивідуальна собівартість), тимчасом як вартість продукції (робіт, послуг) — затратами суспільно необхідної праці.

Собівартість продукції, як найважливіший інструмент виміру рівня затрат суспільної праці, є основою для формування та вдосконалення цін, визначення доходу, прибутку, рентабельності та інших фінансових показників.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• інші прямі витрати;

• загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних ділянок, амортизація тощо.

Серед економічних категорій, що використовуються в ринковому механізмі господарювання, є ціна.

Ціна — це грошовий вираз вартості товару. За її допомогою порівнюють витрати і результати господарської діяльності, обґрунтовують вибір найефективніших напрямків капітальних вкладень і розвиток нової техніки, стимулюють виробництво та споживання високоякісних видів продукції.

Ціна виступає важливим інструментом конкурентного процесу. Конкурентне ціноутворення є основою саморегулювання ринку та еквівалентного обміну товарами.

Суть ціни найбільш наочно проявляється в її функціях: розподільчій, урівноважуючій, інформаційній, стимулюючій та збереження доходності підприємства.

За характером обслуговуваного обігу продукції всі ціни поділя­ються на відпускні, оптові та роздрібні.Залежно від розмірів купівлі-продажу товарів існують біржові, внутрішньофірмові, трансферні, роздрібні ціни.

Ціни за впливом на них конкуренції поділяють на конкурентні, монопольні, регульовані, індикативні.

Ціни відрізняються за територією дії — поясні, національні, світові.

Існують також базові ціни, ціни пропозиції, прейскурантні, виробництва, пільгові.

Завдання економічного обґрунтування проекту. Після обґрунтування прототипу виробу, чим підтверджується принципова можливість його виготовлення, на конструкторському етапі необхідно дати: обґрунтування витрат необхідних матеріалів, засобів енергії, грошових коштів на оплату праці при виготовленні виробу; визначення собівартості виробу, що виготовляється; величини запланованого прибутку і договірної ціни виробу; визначення рівня рентабельності виготовленого виробу; планування випуску виробу: кошторис доходів і витрат. Тобто необхідно зробити попередню економічну оцінку доцільності постановки розробленого проекту на виробництво, її випуску й продажу.

На цьому етапі розробки проекту слід одержати відповіді на такі питання:

• яким має бути розмір коштів для здійснення випуску першої продукції;

• чи буде отримано прибуток від реалізації проекту і якщо так, то чи буде він достатнім для повернення грошей;

• через який термін будуть повернуті гроші;

• наскільки ємним за платоспроможним попитом, перспективами і конкуренцією буде прогнозований ринок нової продукції;

• якою є планова собівартість продукції, яку розробляють;

• яким є обсяг випуску продукції на ринок;

• скільки років триває реалізація товару на ринку тощо.

У процесі попереднього економічного аналізу корисно визначити дійсну вартість майбутніх грошових потоків, яку генерує інноваційна продукція.

Питання прибутку може бути вирішальним для багатьох видів інноваційної продукції. Якщо неможливо продати продукцію за ці­ною, що перекриває очікувані виробничі витрати і будь-які пов’язані з цим платежі (виробничі накладні витрати, торговельні витрати тощо), то немає сенсу братися за розробку. Економічна оцінка спроектованого виробу здійснюється на підставі його порівняння з відомими зразками-аналогами і включає оцінку наявності недорогих матеріалів, можливості використання відходів.

Процедура оцінки вартості виробництва проекту. Економічне оцінювання об’єкта й процесу технологічної діяльності доцільно здійснювати у такій послідовності:

• визначити витрати матеріалів (Мз)

визначити вартість витрат на електроенергію (Це) під час роботи:

Е = Р × t,

де Е — спожита електроенергія (кВт/год);

Р — потужність споживача електроенергії (Вт);

t — тривалість роботи споживача електроенергії (год);

Це = 0,25 × Е,

де Це — вартість спожитої електроенергії;

0,25 — вартість тарифу на електроенергію (грн / кВт);

• здійснити розрахунок оплати праці (Роп) на підставі, що оплата працівника 3‑го розряду здійснюється погодинно:

Роп = tрд × 500 грн / міс / (8 год / рд × 22 рд),

де tрд — тривалість виконання робіт з виготовлення виробу (год);

• визначити величину податку на заробітну плату (Оп), який складає 15 % від заробітної плати

Оп = 0,15,

• визначити амортизаційні відрахування на інструменти та обладнання за табл.

Аоб = 0,1×В / N,

де Аоб — величина амортизаційних відрахувань на 1 робочу зміну (6 год), (грн);

0,1 — коефіцієнт, що враховує 10 % від собівартості обладнання;

В — вартість обладнання, (грн);

N — час зносу обладнання в днях;

• визначити загальну собівартість виготовлення виробу:

С = Мз + Це + Роп + Аоб + Оп,

• визначити величину прибутку (П) внаслідок реалізації виробу в межах 10–25 % від собівартості виробу:

П = (0,1 – 0,25) × С,

• визначити договірну ціну (Дц) реалізації виробу:

Дц = С + П,

• визначити рентабельність проектованого виробу:

Р = (П / Дц) × 100 %.

Загальний підхід полягає у створенні електронної таблиці в комп’ютерному табличному редакторі, яка дасть можливість досліджувати вплив ключових параметрів на вартість проекту, починаючи з простої моделі та поступово її ускладнюючи. Це дослідження рекомендується проводити в такому порядку:

• визначити вартість елементів виробництва;

• створити електронну таблицю для визначення вартості виготовлення продукції;

• розрахувати розмір усіх витрат на комерціалізацію проекту;

• доповнити електронну таблицю відсутніми витратами по проекту;

• дослідити чутливість вартості проекту до ключових параметрів.

Слід пам’ятати, що за допомогою сучасного програмного забезпечення легко розробити доволі складні моделі, здатні давати конкретний результат навіть за суперечливих даних. Майстерність полягає в тому, щоб дати реалістичні оцінки й виявити області невизначеності.

Основними джерелами даних можуть бути:

• відомості про аналогічні вироби. Зібрана по крихтах інформація може стосуватися матеріалів, компонентів, вузлів, дизайну, характеристик продуктивності;

• виробники та постачальники обладнання, які, зазвичай, із готовністю надають інформацію про його ціни й робочі характеристики. Іноді така інформація доступна через рекламні матеріали та Інтернет-сторінки компаній;

• компанії, що постачають матеріали й обладнання, є природнім джерелом інформації про склад, специфікацію, ціни, знижки тощо. Коли вимоги до матеріалів не відповідають зазначеним даним у прайс-листах, постачальники часто можуть надати розцінки або надійні калькуляції на ці матеріали.

Загалом, підхід до оцінки собівартості виробництва проекту можна здійснити шляхом послідовних дій:

1. Скласти виробничу схему проекту, позначивши на ній зв’язки між етапами.

2. Для кожного етапу перерахувати всі чинники, які можуть вплинути на вартість. Вирішити, що відомо, а про що потрібно довідатися з інших джерел.

3. Там, де можливо, потрібно знайти інформацію про вартість, зробити обґрунтоване припущення, переконатися, що не вводите себе в оману, недооцінюючи реальну вартість.

4. Створити комп’ютерну великомасштабну таблицю (наприклад, в Microsoft Excel, щоб змоделювати виробничу схему та витрати) Переконайтеся, що вона дає розумні відповіді.

5. Якщо собівартість трохи вища або дуже близька до очікуваної ціни продажу, то це є підставою для продовження роботи.

6. Якщо вартість набагато нижча за очікувану ціну продажу, можливо щось не враховано або недооцінено. Необхідно повторно перевірити розрахунки.

7. Продовжити аналіз виробничої схеми, ускладнюючи її відповідно до збільшення знань про процес. Там, де можливо, варто замінити оцінки реальними даними.

Джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів проекту. Раціональне та економне витрачання окремих елементів проекту має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів дає змогу з тієї самої кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.

Для вимірювання ступеня ефективності використання матеріалів існує відповідна система техніко‑економічних показників.

1. На підприємствах, що переробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або видобутку готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, кольорова металургія — коефіцієнт видобутку міді з руди, цукровий завод — вихід цукру з буряків.

2. На окремих підприємствах використовують витрати сировини на одиницю готової продукції. Наприклад, підприємства чорної металургії — витрати залізної руди, коксу на 1 тону чавуну, на підприємстві мінеральних добрив — витрати сірчаної кислоти на 1 тону суперфосфату.

3. На підприємствах обробної промисловості використовують коефіцієнт використання матеріалів, тобто відношення чистої ваги до норми.

4. На окремих підприємствах розраховують коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра).

5. Коефіцієнт використання об’єму матеріалу (деревина).

Ефективніше використання обігових фондів передбачає розв’язання завдань з економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії.

Джерела показують, за рахунок чого можна досягти економії, шляхи показують, як саме, за допомогою яких заходів можна заощадити ті чи інші види матеріальних ресурсів.

Джерела економії матеріальних ресурсів:

Ø зниження ваги виробів;

Ø зменшення питомої витрати матеріалів;

Ø скорочення витрат і відходів сировини і матеріалів;

Ø використання відходів та побічних продуктів;

Ø утилізації вторинних ресурсів;

Ø заміна натуральних видів сировини та матеріалів штучними їх видами.

Шляхи економії матеріальних ресурсів:

І. Виробничо-технічні заходи

Ø первинна обробка та збагачення сировини;

Ø комплексна переробка сировини;

Ø застосування ресурсно-зберігаючої техніки;

Ø запровадження маловідходної та безвідходної технології.

ІІ. Організаційно‑економічні заходи

Ø удосконалення матеріальних нормативів;

Ø поліпшення організації матеріального забезпечення виробництва;

Ø упорядкування системи ціноутворення;

 застосування дійової системи економічного стимулювання.

Серед джерел та шляхів економії матеріальних ресурсів найбільше уваги можна приділити:

комплексній переробці сировини — це процес промислової переробки, результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних її компонентів та їх повне використання, включаючи і технологічні відходи;

вторинні матеріальні ресурси — це залишки сировини, відходи виробництва і споживання, які можуть бути використані у виробництві;

відходи виробництва — залишки сировини і матеріалів, які втратили первісну споживчу вартість (обривки, стружка, технічне масло, жом);

відходи споживання — виробничого споживання (брухт, гума, тара); побутового споживання (ношені речі, одяг, макулатура).

17.02

08.02

Починаємо створювати свої мішечки.  Чим більше- тим краще оцінка!!!

10.02

стаття

опрацюйте статтю, занотуйте різновиди мішочків, торбинок в зошиті

03.02

Подивіться відео

27/01

Нове життя старим речам в ди­зайні

шиЄмо екомішечки для користування в повсякденному житті. Не  має змоги пошити, готуємо тканину( можна б\у).

запрошуються активні учні та їх родини!

Екологічно відповідально до Перемоги!

16.12

Вишивка як традиційний вид декоративно-ужиткового мистецтва

Опорні поняття: вишивка, вишивання, функції вишивки, історія вишивки.

Багатство душі людської відображається у творенні прекрасного. Ще давній людині важливо було не просто мати сорочку чи шматок полотна для витирання рук, а через глибокий і магічний зміст оздоблювальних знаків творити красу в повсякденному житті.

Українська народна вишивка серед розмаїття декоративно-ужиткових мистецтв посідає одне з чільних місць. Сьогодні ти є спадкоємицею чудових зразків вишивального мистецтва. За допомогою цього підручника в тебе є можливість поринути у світ мистецтва вишивки та примножити невичерпне її багатство, створити власні вироби з вишивкою.

Вишивка — традиційний вид декоративно-ужиткового мистецтва, у якому композиційне зображення виконують на основі вишивальними нитками чи іншими оздоблювальними матеріалами ручним або машинним способом.

Вишивання — це процес виконання вишивки. За допомогою лише голки та вишивальних ниток (або інших матеріалів для вишивання) на чистому полотні народжуються мальовничі, з глибоким змістом візерунки.

Матеріалами для вишивання є основа, на якій вишивають, та оздоблювальні матеріали, якими вишивають. Для вишивання використовують не тільки ткані й неткані текстильні матеріали, вишивальні нитки, а й шкіру, замшу, бісер, лелітки, перли та інші оздоблювальні матеріали.

Вишивка в Україні — це не лише улюблений і поширений вид рукоділля, а й світ краси і поетичних образів. Вона традиційно виконує певні функції: декоративні, обрядові, магічні. Нині основною серед них є декоративна функція — прикрашання одягу, побутових, обрядових, інтер’єрних виробів тощо.

У давні часи важливішими були магічні й обрядові функції вишивки. Вишивка споконвіку супроводжує людину протягом усього життя. Її використовують на хрестинах, під час народних свят, урочистих подій, на весіллях, під час проводжання людини у вічну путь (мал. 24).

А. Антонюк. «Ім’я тобі — Данило»

Т. Яблонська. «Весілля»

Мал. 24. Обрядові дійства в сюжетах картин

З історії української вишивки. Історія вишивки губиться у глибині тисячоліть. Вона використовувалась у багатьох культурах світу. Через нетривкість її матеріалів важко визначити, коли саме вона виникла і поширилася. Про давнє побутування вишиваних виробів на теренах України свідчать численні археологічні, історичні, літературні, фольклорні та речові пам’ятки. За цими пам’ятками дослідники реконструюють одяг давніх людей.

Елементи символіки української народної вишивки знаходимо в орнаментах, якими прикрашали посуд ще 5500 років до н. е. трипільці, що творили свою культуру на наших землях.

Наша земля приховує чимало таємниць минулого. Але із того, що вже знайдено, можна багато дізнатися. Так, за зображеннями одягу, щедро орнаментованого аплікацією, вишивальними швами, на давніх предметах можна реконструювати святковий одяг кімерійців (X—VII ст. до н.е.), скіфів (VII—IIІ ст. до н.е.), сарматів (IIІ ст. до н.е. — IIІ ст. н.е.), які жили на наших землях (мал. 25).

Мал. 25. Давній одяг: а — кімерійців; б — скіфів; в — сарматів

У похованнях перших століть нашої ери знайдено залишки вбрання, оздобленого вишивкою та аплікацією. Відшукана срібна фігурка людини (мал. 26) підтверджує, що вишиванки були поширені в VI ст. н. е.

Мал. 26. З історії вишивки античної доби: а — срібна фігурка людини (VI ст. н.е.); б — реконструйований одяг

Вишивка була складовою художньої культури Київської Русі. В XI ст. сестра князя Володимира Мономаха — Анна — організувала в Андріївському монастирі першу вишивальну школу, де дівчата вчилися гаптувати* золотими і срібними нитками.

З літописних джерел відомо, що мистецтво вишивки на наших землях ніколи не переривалося. Іноземні мандрівники засвідчують, що XVI—XIX ст. — це доба розквіту українського гаптування. Для цього використовували найрізноманітніші коштовні тканини: парчу, шовк, оксамит, атлас тощо.

У цей час гаптуванням оздоблювали предмети християнського культу, храмів, одяг священнослужителів, одяг козацької старшини. Унікальні зразки давніх вишивок збереглися до наших часів (мал. 27).

• Що називають вишивкою, вишиванням?
• Назви матеріали, які використовують для вишивання.
• Назви функції вишивки.
• Що ти дізналася з історії вишивки?

Мал. 27. Фрагменти вишивок золотими, срібними, шовковими нитками

Вишивкою здавна щедро оздоблюють одяг: жіночі головні убори, жіночі, чоловічі й дитячі сорочки, плахти, кожухи, безрукавки, керсетки, кептарі, свити та ін. (мал. 28).

* Гаптувати — вишивати шовковими, золотавими або сріблястими нитками.

Мал. 28. Традиційний український одяг, оздоблений вишивкою

Серед обрядових, інтер’єрних і побутових виробів найбільше уваги приділяють вишиванню рушників, скатертин, наволочок, фіранок, простирадл та ін. Не було хат у селах України, де б не було вишитих виробів. Та й зараз у багатьох хатах цінується вишивка, яка надає оселі самобутнього колориту, комфортної енергетики, святковості, поетичності, урочистості (мал. 29).

Мал. 29. Оздоблення інтер’єру традиційного житла виробами з вишивкою

Українська вишивка — культурне надбання нашого народу. Вона зачаровує глибинністю, різнобарвністю, вишуканістю, дивовижною красою. За вишиванками українців пізнають у всьому світі.

Чи знаєш ти

Колись за так звані «золоті шви України» платили золотом, особливо цінувалося гаптування шовком. Пару волів треба було віддати за хустку, вишиту шовком.

Особливим елементом українського одягу є коралі. За коралі хату можна було купити. За словами арабських, європейських мандрівників кількасотрічної давнини, жінки в Україні на грудях носять «цілі скарби».

• 1. Яке значення в українській культурі має вишивка?
• 2. Обговори разом з однокласниками елементи народного костюма.

• 3. Який обряд з вишитим рушником зображено на вишивці?

1. а) зустріч гостей хлібом-сіллю на вишитому рушнику;
2. б) випроводжання гостей хлібом-сіллю на вишитому рушнику.

• 4. Верхній хутряний одяг без рукавів — це

1. а) керсетка;
2. б) кептар;
3. в) кожух;
4. г) свита.

• 5. Досліди обрядові й магічні функції вишивки та вишивання в народних традиціях і фольклорі (пісні, прислів'я, уривки художніх творів, казки, вірші тощо). Обговори знахідки з однокласниками.

ПРАКТИЧНА РОБОТА

Ознайомлення із взірцями традиційних виробів з вишивкою

Інструменти та матеріали: ножиці, клей, олівці, зразки традиційних вишивок, підручник, робочий зошит.

Послідовність виконання роботи

• 1. Здійсни пошук зображень зразків традиційної вишивки з використанням різних джерел інформації.
• 2. Уважно розглянь зображення традиційних вишивок на різних виробах.
• 3. Охарактеризуй способи розташування традиційної вишивки на різних виробах.
• 4. Роздруківки, ксерокопії, вирізки, малюнки або ескізи зразків традиційної вишивки наклей у робочий зошит.

Скарбничка мудрості

«Рушники вишивати — буде чим гостей шанувати».

02/12

Основні засоби виразності: стилізація, конт­раст і символізм. Значення символів, прита­манних видам декоративно-ужиткового мис­тецтва

Види декоративно-прикладного мистецтва

Мистецтво виникло ще в доісторичні часи, коли людині щоденно доводилось боротися за своє існування. Саме мистецтво допомогло нашим далеким пращурам осмислити дійсність, зрозуміти своє місце у такому суворому і складному світі. Первісне мистецтво відображало релігійні уявлення давніх людей і мало виразний обереговий характер, коли зображення, спів, пантоміма мали містичне значення і повинні були забезпечити вдале полювання, вберегти життя. Тож творячи і сприймаючи художні образи, люди розвивалися емоційно, естетично та розумово, а отже, ставали сильнішими.

Вже тоді людина захоплювалася красою і прагнула прикрасити своє помешкання. Художнє прикрашання предметів побуту і стає основою декоративно-прикладного мистецтва.

Декоративно-прикладне (ужиткове) мистецтво — це мистецтво, головною метою якого є створення та оздоблення художніх виробів, що мають практичне призначення у побуті.

Основою будь-якого виду мистецтва є народна творчість. Найвиразніше риси народного мистецтва відображено в декоративноприкладному, адже воно завжди поруч з людиною в її побуті та є найдоступнішим. Саме тому найяскравіші враження про особливості характеру кожного народу дає нам його ужиткове мистецтво. У ньому сконцентровані прадавні традиції, вірування, естетичні та моральні ідеали, а отже — душа народна.

Народне мистецтво — художня колективна творча діяльність народу, що відображає його життя, світогляд і морально-естетичні ідеали.

Ужиткове декоративно-прикладне мистецтво тісно пов’язане з ремеслами, що формували матеріальну культуру кожного народу.

Таким чином, видовий поділ у декоративноприкладному мистецтві рясніє назвами різноманітних видів діяльності народних майстрів.

Для розмаїття видів декоративно-прикладного мистецтва характерними є три основні засоби виразності: стилізація, контраст і символізм.

Стилізація — процес спрощення предмета (в зображенні) за формою та кольором на основі відбору найвиразніших його рис.

Важливим етапом стилізації зображення є декоративний принцип добору кольорів: їх обмежена кількість, яскравість і контраст.

Контраст — яскраво виражена протилежність будь-яких якостей і властивостей.

Контрастним вважається поєднання світлих і темних, теплих і холодних, легких і важких кольорів.

Символ — знак, що позначає сутність певного поняття.

Символізм у декоративно-прикладному мистецтві досягається використанням зображень, що є важливими знаками-символами, традиційними для культури певного народу чи людства в цілому.

Друзі! Думаю, варто використати знання про декоративно-прикладне мистецтво та його виражальні засоби під час проведення аналізу твору ужиткового мистецтва за таким планом:

1. Визначте, до якого виду декоративно-прикладного мистецтва належить цей виріб.

2. Які виражальні засоби декоративно-прикладного мистецтва використав народний майстер? Аргументуйте власну думку.

3. Яке естетичне враження справив на вас цей твір декоративно-прикладного мистецтва?

25.11

 Традиційні види декоративно-ужиткового мистецтва

Опорні поняття: ремесло, декоративно-ужиткове мистецтво, традиція.

З давніх-давен наші пращури оволодівали різними ремеслами, щоб виконувати необхідну господарську роботу. Вони виготовляли ручні знаряддя праці, речі домашнього вжитку, майстрували меблі, будували житло. Щоб виготовлені вироби милували око, їх прикрашали різьбленням, випалюванням, розписом, вишивкою, аплікацією тощо.

Знаки для оздоблення народжувалися в глибоку давнину. Вони символізували сили природи, відображали уявлення людини про будову Всесвіту. Ці знаки й досі живуть у різних видах мистецтва і нагадують про давні вірування нашого народу.

Ремесла постійно розвивалися і досягли розквіту в часи Київської Русі. Вони стали конкурувати з ремеслами сусідніх народів і користуватися попитом за межами держави. Особливо славилися ткацькі й гончарні вироби.

Тут люд осілий. Тут шанують труд.

І рух дадуть і кругові і кросну*.

Кують залізо із місцевих руд

І мають славу дуже розголосну.

Тут процвітало всяке ремесло...

Ліна Костенко

Ремесло — дрібне виробництво готових виробів, що базується на ручній праці майстра.

Поступово стирається межа між ремеслом і мистецтвом. Формуються різні види декоративно-ужиткових мистецтв: ткацтво, килимарство, вишивка, в'язання, писанкарство, гончарство, гутництво, ювелірна справа, лозоплетіння, художня обробка дерева, металу та ін. (мал. 23).

* Кросна — ткацький верстат.

Мал. 23. Види декоративно-ужиткового мистецтва

Декоративно-ужиткове мистецтво — один із видів художньої діяльності, вироби якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративний означає «прикрашений», а ужитковий — це практичний, потрібний у побуті.

У традиційних видах декоративно-ужиткового мистецтва тисячоліттями використовують ті самі матеріали: глину, камінь, метал, дерево, лозу, солому, очерет, шкіру, тканини тощо.

Народне мистецтво є підсумком плідної праці багатьох поколінь вишивальниць, різьбярів, гончарів тощо. Через багаторазові повторення його образи, технічні навички закріплюються і передаються наступникам як національна культурна традиція. Це не просте повторення, а творчий процес удосконалення усталених форм і технологій.

Традиція — це досвід, звичаї, смаки, норми поведінки і т. ін., що склалися історично й передаються з покоління в покоління.

• Що таке ремесла, декоративно-ужиткове мистецтво?
• Назви види декоративно-ужиткових мистецтв.
• Що таке національна культурна традиція?

Традиції мають великий вплив на розвиток естетичного смаку і хисту нашого народу. Інформація, зосереджена в технологіях різьбярства, ткацтва, вишивання, гончарства та в інших художніх промислах і ремеслах, є цінним джерелом пізнання історії народу, його духовних цінностей.

В історичних і краєзнавчих музеях України зберігається багато речей, прикрас, які відображають побут і художні смаки прадавніх українців. Оглядаючи експонати, помічаємо, що формами, орнаментами вони схожі на деякі сучасні вироби. У глибинах свідомості народу живе і передається від покоління до покоління інформація про найбільш доцільне і прекрасне. У цьому суть традицій, їх живучість, неперервність і творча сила.

Красу і шедеври декоративно-ужиткового мистецтва народні майстри являють усьому світу. Нині проходить велика кількість виставок, ярмарок, фестивалів, конкурсів, де представлені взірці народного мистецтва з різних конструкційних матеріалів.

Чи знаєш ти

Високорозвинена українська культура творилася тисячоліттями. Найпростіші архаїчні мотиви — лінії, безконечник, кола, хрести, ромби, квадрати, крапки — з найдавніших часів прикрашали глиняний посуд, вироби з каменю, дерева, кістки. Оздоблення мало не тільки естетичне значення, а виконувало певні інформативні та магічні функції.

Символ першопочатку культури, народження життя, краси

Браслет. Палеоліт. (20 тис. років тому). Геометричне зображення символу першопочатку

Посуд трипільської культури (3 тис. років до н. е.)

Орнамент сучасної вишивки

Баляси (фігурні поручні), оздоблені давнім символом

Символ першопочатку прикрашає огорожу

Первісне значення багатьох українських орнаментальних мотивів не розгадане і донині. Їхнє символічне значення чекає свого розшифрування.

Зберігаючи й розвиваючи традиції минулого, сучасні майстри виготовляють предмети домашнього вжитку та декоративного призначення з урахуванням нових естетичних вимог. Вони використовують нові конструкційні матеріали й технології, доповнюють і змінюють сюжети й композиції орнаментів, їх колорит, вносять своє бачення і відчуття світу.

• 1. У чому особливість декоративно-ужиткового мистецтва?
• 2. Яке значення для українського народу мають традиції?
• 3. Які матеріали використовують у різних видах декоративно-ужиткових ремесел? Упорядкуй праву колонку відповідно до лівої.

Ткацтво

Деревообробка

Гутництво

Вишивка

Художнє ковальство

Гончарство

Художнє плетіння

Писанкарство

Витинанки

Скло

Прядильні волокна

Глина

Папір

Лоза

Тканина, нитки

Метал

Дерево

Яйце

ПРАКТИЧНА РОБОТА

• 4. Визнач, виробами яких видів декоративно-ужиткового мистецтва прикрашено зображений інтер'єр житла.

• 5. Укажи правильне тлумачення поняття «традиція»: а) досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки і т. ін., що склалися історично й передаються з покоління в покоління; б) дрібне виробництво готових виробів, що базується на ручній праці майстра.
• 6. Які традиційні види декоративно-ужиткового мистецтва поширені у твоєму регіоні?
• 7. З якого конструкційного матеріалу виготовляють вироби гутники? а) глина; б) дерево; в) лоза; г) скло.
• 8. Збери інформацію про нові види рукоділля. Поділися знахідками .

Скарбничка мудрості

«На дерево дивись, як родить, а на людину, — як робить».

* Реліквія — річ, яку особливо шанують і зберігають як пам’ять про минуле.

11.11

Теоретичні передумови художнього конструювання.

Дизайн як наукова дисципліна вивчає комплекс проблем, що виникають при аналізі зв’язків і відносин системи «людина – виріб – середовище». Результатом їхніх досліджень є розуміння сутності проектування функціонально доцільних, технічно зроблених, економічно виправданих і естетично виразних виробів, що складають у сукупності оптимальне предметне середовище для життєдіяльності людини. Особливо важливим стає вивчення тих властивостей промислових виробів, що виявляються в процесі експлуатації. Сукупність таких властивостей виступає як кінцева мета створення виробу і відповідає критеріям оцінки споживачем його якості. До найважливіших споживчих властивостей промислових виробів відносяться: суспільна доцільність, відповідність призначенню, зручність експлуатації і ремонту, естетична значущість.

Вироби, що створюються за допомогою художнього конструювання повинні відповідати сучасним вимогам, які пред’являє до них штучне предметне середовище, що безперервно змінюються та удосконалюється.

Аналіз споживчих властивостей, а також облік сформованого в суспільстві розуміння можливих засобів задоволення людських потреб, дозволяють сформулювати визначені вимоги, щодо оцінки якості проектування і виробництва промислової продукції, як вимоги дизайну. Вони являють собою систему принципів і закономірностей, що відображають усю складність взаємин людини з предметним світом.

Комплекс вимог дизайну і сукупність споживчих властивостей виробів можна умовно розділити на чотири групи:

ü     соціальні;

ü     утилітарно-функціональні;

ü     ергономічні;

ü     естетичні.

Для того щоб оцінити сукупність суспільно корисних властивостей виробу-речі, необхідно врахувати групу вимог, пов’язаних з матеріальними витратами: одноразовими – на виробництво виробів і тривалими — на його споживання і ремонт.

Кінцевий критерій оцінки відповідності промислових виробів вимогам дизайну – це результат порівняння величини корисного ефекту споживання речі і сумарних матеріальних витрат.

Основні принципи художнього конструювання

Художнє конструювання – новий метод проектування виробів промислового виробництва, впровадження якого повинне забезпечувати високу якість продукції.

Основною метою художнього конструювання є активне вдосконалювання навколишнього середовища, естетизація матеріальної сфери праці і побуту людини.

Треба відзначити, що зміст та стадії художнього конструювання визначаються напрямками,  за якими розвивається дизайн сьогодні.

У сфері діяльності дизайнера існують різні напрямки (спеціалізації), з яких найбільш поширені наступні: приладо- і машинобудування, засоби транспорту, вироби легкої промисловості, інструменти, промислова графіка тощо. Останнім часом спостерігається інтенсивний розвиток традиційних видів проектування – архітектурного, містобудівного, промислового і нового видів дизайнерського проектування – системотехнічного, організаційно-управлінського (АСУ), соціального тощо.

Основні принципи художнього конструювання виробів промислового виробництва:

1.-Комплексне, одночасне вирішення утилітарно-функціональних, конструктивно-технологічних, економічних, соціальних і естетичних питань;

2.-Врахування особливостей  навколишнього середовища та конкретних умов;

3.-Єдність форми і змісту.

У художньому конструювання найбільш вагомим є вирішення утилітарно-функціональних питань. Будь-який виріб, зроблений людиною, має визначене призначення і виконує відповідну функцію. У процесі проектування як форми виробу  в цілому, так і окремих частин, у першу чергу необхідно прагнути до того, щоб форма виробу максимально відповідала його утилітарно-функціональному призначенню.

В сучасній практиці проектування сутність першого принципу можна відобразити лаконічною формулою: користь + зручність + краса. Кожний елемент даної формули являє собою сукупність наступних факторів: «користь» - техніко-економічних; «зручність» - ергономічних; «краса» - естетичних. Тому у процесі художнього конструювання повноцінний результат оптимального рішення форми виробу є наслідком використання цієї формули. Не можна нехтувати окремими складовими формули на користь інших (наприклад, менше уваги приділяти питанням  зручності та функціональності майбутнього виробу, і за рахунок цього спрощувати його конструкцію, технологію виготовлення тощо).

Виріб, як об’єкт проектування повинен відповідати оточуючому середовищу і конкретним умовам. Розглянемо декілька прикладів:

1. Планування та конструкція автобусів, які призначені для внутрішнього міського та міжміського транспортування (рейсові поїздки на великі відстані), повинні бути зовсім різні. У першому випадку, у конструкції автобуса необхідно забезпечити більш вільні проходи та більшу кількість дверей. У другому випадку, навпаки, необхідно максимальне використання площі під місця для сідання, та наявність одного виходу та одного входу. 

2. Транспортні засоби пересування в умовах півночі та півдня, тобто різних кліматичних умов, повинні мати суттєві конструктивні відмінності, технічні та експлуатаційні характеристики. Тому,  на стадії визначення конструкції автобусу  та матеріалу для його виготовлення, мають  бути враховані температурний режим,  кліматичні особливості регіону, в якому буде відбуватись його експлуатація.

3. Питання, що пов’язані з визначенням кольору для фарбування промислових приміщень та обладнання неможливо розв’язати  у загальному вигляді, без урахування конкретних умов. Відомо, що визначення кольору інтер’єру залежить від багатьох аспектів, наприклад, характеру промислового процесу, розмірів та завантаженості  промислової площі, освітленості приміщень тощо.

Таким чином, жоден об’єкт проектування не можливо розглядати без урахування умов навколишнього середовища та конкретних умов експлуатації.

Єдність форми і змісту (образність). Цей принцип, з точок зору художньо-естетичних та соціальних вимог до об’єкту проектування  є найбільш складним і відповідальним в художньому конструюванні. Наприклад, відомо, що протягом століть формується архітектура різних будинків і споруджень, поєднуючись з їхнім змістом. В історичному процесі розвитку архітектурні форми змінювалися разом із прогресивним розвитком науки, техніки, мистецтва і соціальних умов життя людей. Ці зміни форм і зразків в утилітарних мистецтвах складалися головним чином з появою нових матеріалів і конструкцій, нових соціально-економічних і побутових умов, під час  розвитку продуктивних сил суспільства.

Найбільш широко принцип єдності форми та змісту використовується у галузі автомобілебудування.  Наприклад,  На мал..   показані моделі автомобілів, у моделі яких був впроваджений модульний принцип формоутворення.

Образ різних типів об’єктів дизайну формується в складному творчому процесі з урахуванням основних принципів, у тому числі і принципу єдності форми і змісту.

Методика художньо-конструкторського аналізу.

Поняття аналізу та інших способів розумової діяльності конструктора (дизайнера) ми розглядали у попередніх параграфах, тому зараз окреслимо лише особливості художньо-конструкторського, функціонального та композиційного аналізу.

Художньо-конструкторський  аналіз – це комплексний, цілісний і різнобічний процес, у ході якого послідовно розглядають та оцінюють досконалість виробу, і зокрема: функціональність, конструктивність, технологічну доцільність, експлуатаційну практичність, економічність, вимоги ергономіки, раціональність композиції й естетичність.

Розрізняють таку послідовність художньо-конструкторського аналізу об’єктів проектування:

1) Збір інформації з різних джерел – патентних матеріалів, каталогів і проспектів, що відносяться до аналогів заданого для проектування виробу;

2) Підбір діючих аналогів виробу, що проектується;

3) Аналіз функціональних вимог з визначенням зв’язку «людина-машина», «предмет-середовище» і безпеки експлуатації;

4) Виявлення відповідності форми конструктивній основі, логіці і тектонічності форми;

5) Аналіз відповідності матеріалів у функціональному, конструктивному і декоративному відношеннях;

6) Аналіз технологічності виробу як в окремих елементах, вузлах і деталях, так і в цілому;

7) Аналіз композиційного рішення цілісності форми, єдності характеру всіх елементів і відповідності форми стильової спрямованості;

8) Загальний висновок по виробу.

Із завдання на проект дизайнер довідується про призначення об’єкту, його принципіальну будову, технологічні можливості його виготовлення, зв'язок з предметним середовищем тощо. Дизайнеру треба багато чого знати: як діє машина або прилад, в яких умовах вона буде працювати, які існують можливі типові  варіанти конструкції даного об’єкту;  вимоги до нього тощо.

Як правило, об’єкт має прототипи, тому їх необхідно враховувати у процесі проектування.

Прототипи – це вироби, що виготовлялися раніше і мають аналогічну функцію та умови експлуатації, що й об’єкт проектування.

Якщо проектується зовсім новий виріб, який не має прямого прототипу, дизайнери вивчають аналогічні машини або речі.

Аналоги – це вироби, які мають подібні чи близькі за змістом функції до об’єкту проектування.

Під час художньо-конструкторського аналізу виробу особливу увагу звертають на функціональні вимоги до нього.

Функцію виробу необхідно розуміти дуже широко, обов’язково у зв’язку з діяльністю людини. Призначення виробу – це його основна функція. Комплекс функціональних вимог розподіляється за чотирма основними групами виробів:

1.- Вироби, що безпосередньо обслуговують людину (предмети побуту, одяг, взуття, меблі й ін.);

2.- Вироби, що безпосередньо обслуговують людину і виконують технічну функцію (побутові прилади, електроарматура тощо);

3.- Промислові вироби, які виконують робочу функцію і частково обслуговують людину (верстати, прилади, машини, засоби транспорту);

4.- Промислові вироби, які виконують тільки робочу функцію (автоматизовані системи, вузли механізмів машини, автоматичні лінії).

До першої групи виробів ставляться дві умови:

по-перше, вироби, якими безпосереднє користується людина, повинні володіти такою формою, яка б відповідала анатомії та фізіології людини;

по-друге, вони повинні володіти такими властивостями та якостями, які б робили їх дійсно необхідними для людини. Кожна річ, яка призначена для безпосереднього споживання, повинна оцінюватися за власними корисними властивостями.

Вироби, що відносяться до другої групи, мають більш складну функціональну структуру, вони обслуговують людину, об’єднуючи в собі технічну та споживчі функції.

До третьої групи відносяться знаряддя праці, що вимагають від людини відповідних фізичних зусиль. Ці знаряддя праці повинні мати гарну форму, що відповідає трудовим рухам людини, а також володіти необхідними робочими властивостями.

Знаряддя праці, які самостійно виконують робочі функції, без безпосередньої участі людини але під його контролем, відносяться до четвертої групи. Вироби даної групи мають складні комплекси керування, які поєднуються або просторово відокремлюються від них.

Однак слід мати на увазі, що дана класифікація вимог спрощена. Багато виробів, що оточують людину мають складні і різноманітні функції, які потребують комбінованого використання. В залежності від того, до якої з груп відноситься об’єкт проектування, визначається відповідний комплекс функціональних вимог, що пред’являє дизайн до певного  виробу.

Функціональний аналіз. Аналіз функціональних вимог – це визначення соціального значення виробу, тобто облік та оцінювання усіх якостей, що характеризують зв'язок «людина - виріб». Не менш важливим у функціональному аналізі є виявлення зв’язку «виріб - середовище». Потрібно звернути увагу на те, на скільки форма виробу за своїм характером та стильовим спрямуванням відповідає іншим елементам, які у процесі використання складають комплекс виробів (наприклад, комплекс елементів з яких складається інтер’єр приміщень різного призначення). Таким чином, функціональність – це зручність, раціональність, відповідність та досконалість.

Композиційний аналіз. Поняття композиція виробу, предмета, чи виробу пов’язано з поняттям їх образності і художньої виразності.

Композиційна якість – кінцева фаза, до якої приходять лише після ретельного і всебічного аналізу всіх утилітарних і функціональних вимог, пропонованих щодо виробу. Вироби повинні мати оригінальну композицію і цілісність форми, але це не головне, тому що конструкції всіх виробів обов’язково повинні відповідати їх функціональним вимогам.

Послідовність художнього конструювання об’єктів технологічної діяльності.

Художнє конструювання у поєднанні з технічним (інженерним проектуванням) утворюють єдиний процес проектування об’єктів технологічної діяльності, незважаючи на те, що процес художнього конструювання спрямований на виконання специфічної мети – гуманізація предметного середовища. Але, дизайнер працюючи у творчій співдружності з іншими спеціалістами, завжди вирішує свою специфічну задачу.

Створити зроблений виріб промислового виробництва без послідовної методичної розробки неможливо. Дизайн об’єктів технологічної діяльності здійснюється поетапно, у відповідності, яка встановлена ДСТ 103 -68 «Єдиної системи конструкторської документації». У відповідності з ЄСКД, весь процес художнього конструювання складається із етапів, послідовність яких вказана у таблиці… (графа – етапи художнього конструювання)

Таблиця

Послідовність художнього конструювання об’єктів технологічної діяльності

Стадії інженерного проектування	Етапи художнього конструювання	Результати роботи художника-конструктора
Технічне завдання	Розробка технічного завдання Попередній аналіз проектної ситуації.	Узгодження з дизайнером технічного завдання
Художньо-конструкторський аналіз	Розкриття якостей аналогів і комплексу зв’язків «людина - виріб» та «людина - середовище»	Узагальнення художньо-конструкторського аналізу.
Технічна пропозиція	Розробка художньо-конструкторської пропозиції Дослідження, що стосуються соціологічних, ергономічних та інших даних про об’єкт проектування. Визначення вимог, що ставить дизайн до виробу, що проектується. Визначення художньо-конструкторських завдань. Розробка попередніх варіантів художньо-конструкторських пропозицій. Узгодження художньо-конструкторських пропозиції.	Художньо-конструкторська пропозиція Дані проектних досліджень. Формулювання вимог дизайну щодо виробу. Формулювання художньо-конструкторських завдань. Варіанту схем компонування. Художньо-конструкторська пропозиція.
Ескізний проект	Ескізне проектування Аналіз та відбір художньо-конструкторських пропозиції. Вивчення конструкції, матеріалів та технології виготовлення виробів. Розробка ескізних варіантів виробів в графіці та у об’ємі (з урахуванням ергономічних вимог тощо).	Ескізний проект Варіанти художньо-конструкторських пропозиції. Дані про конструктивні рішення, властивості матеріалів та технології. Ескізи та пошукові моделі виробів.
Технічний проект	Художньо-конструкторський проект Заключне компонування виробу. Художньо-конструкторська проробка форми. Розробка складних поверхонь. Вибір конструкційних та оздоблювальних матеріалів. Моделювання та макетування. Економічне обґрунтування рішення. Оформлення проекту. Узгодження технічного проекту.	Художньо-конструкторський проект Компонувальні креслення виробів. Ескізи робочих креслень складних поверхонь. Модель або макет виробу. Пояснювальна записка.
Розробка робочої документації	Робоче проектування Розробка креслень складних поверхонь. Розробка креслень вузлів та деталей. Узгодження робочої документації.	Робочі креслення Креслення складних поверхонь. Креслення вузлів та деталей, які є найбільш вагомими у зовнішньому вигляді виробів.
Дослідний зразок	Участь в авторському нагляді за процесом виготовлення та випробування.	Висока якість зразку.

Процес художнього конструювання поділяється на етапи, які у методичному відношенні мають загальні риси з архітектурним проектуванням.

Художнє конструювання об’єктів проектування починається з моменту складання та видачі завдання. Бажано, щоб у процесі складання завдання брали участь дизайнери, як майбутні автори проекту. Завдання надається замовником у письмовому вигляді, іноді доповнюється схематичними кресленнями, у яких проставляються основні розміри об’єкту проектування. У завданні, в стислому вигляді, уточнюється функціональне призначення, можливий варіант конструктивно-технологічного рішення, особливі вимоги, які пред’являються до художньо-конструктивного рішення. Завдання на художнє конструювання видається, як на перспективне проектування нового об’єкту технологічної діяльності, так і на модернізацію або удосконалення існуючого виробу.

Інженер-конструктор та дизайнер, а в деяких випадках, сумісно з технологами та іншими спеціалістами, ретельно вивчають завдання і вимоги, які ставляться до об’єкту проектування.

Після детального ознайомлення з завданням, вивчення різних інформаційних джерел та діючих зразків, дизайнер приступає до розробки ескізів. Ескізи виконуються у декількох варіантах, з метою визначення художньо-конструктивного рішення об’єкту проектування. Ескізний проект – це найкращій варіант конструктивного рішення об’єкту технологічної діяльності. Він виконується у вигляді креслення в ортогональних проекціях або перспективного зображення. Основна вимога до ескізного проекту - мінімум зображень повинні надавати максимум інформації про об’єкт проектування. Звичайно, ескізи роблять у масштабі зменшення, на відміну від  заключного варіанту дизайн-проекту, який бажано виконувати у дійсних розмірах.

У процесі пошуку композиційного рішення об’єкта проектування, використовуються також, об’ємно-зображувальні засоби – макети. Спочатку макети виконують у невеликому масштабі, у подальшому, по мірі завершення форми, їх масштаби збільшуються. Макети виконуються з доступних, пластичних матеріалів (пластилін, глина, пінопласт) та твердих (дерево, метал, гіпс, пластмаса тощо).

У даний час на багатьох підприємствах, конструкторських та художньо-конструкторських бюро, у навчальних закладах, широко використовується папір, як матеріал виконання моделей, особливо на пошуковому етапі конструювання. Такі матеріали, як глина, пластилін, пінопласт і дерево більше підходять для більш детальної проробки форми виробу. Вони податливі і пластичні, але на процес виготовлення моделей витрачається більше часу та коштів. 

  У більшості випадків макет – це найкращий засіб пошуку художньо-композиційного рішення об’єктів технологічної діяльності, але основними засобами залишається графічні зображення.

Таким чином, до першої стадії художнього конструювання відносяться: виконання проектної пропозиції; розробка креслень, малюнків ескізного проекту; виготовлення макетів. Проектна пропозиція складається з ескізного проекту та пояснювальної записки, у якій коротко обґрунтовується конструктивне рішення, методи оздоблення та усі основні показники, включаючи і економічні.

Перша стадія художнього конструювання - найбільш відповідальна та являється визначальною, тому що на цьому етапі виконується об’ємне рішення, з’являється образність та інші якості об’єкту проектування. Ескізний проект супроводжується демонстраційними матеріалами, які повинні володіти високими демонстраційними якостями.

Перша стадія завершується  розглядом проектної пропозиції об’єкту проектування на спеціальних художньо-технічних радах та прийняттям рішень про її затвердження у відповідних інстанціях.

Друга стадія дизайну об’єктів технологічної діяльності - це розробка дизайн-проекту. На цьому етапі, також здійснюється виготовлення робочої моделі та виконання робочих креслень. Дизайн-проект об’єкта проектування складається з: загального вигляду виробу  виконаного у ортогональних проекціях; конструктивних розрізів; креслень вузлів та деталей; шаблонів тощо, тобто усіх проектних матеріалів, які необхідні для повноцінного  виготовлення  виробу.

Іноді друга стадія дизайну завершується виготовленням експериментального варіанту дослідного зразка, який обов’язково виконується під наглядом авторів проекту. Мета виконання дослідного зразка – уточнення компонувального рішення виробу, як у цілому, так і окремих його частин; перевірка та налагодження технологічних процесів; перевірка економічної ефективності процесу виробництва тощо.

У деяких випадках, при виготовленні особливо складних виробів, розробка технічного проекту входить у склад другої стадії дизайн-проектування. У тому випадку, робочий проект відноситься до третьої стадії.

Якщо, технічне завдання видається на об’єкт проектування, який вже виготовляється на виробництві, то це завдання являється завданням з модернізації виробництва. У даному випадку, дизайн-проектування здійснюється не в повному об’ємі, тому що повернення до стадії проектування, які були пропущені, являється дуже складним та не ефективним. Тобто, в процесі модернізації виробництва, дизайнер не завжди бере участь у процесі проектування, або співпрацює з інженером-конструктором тільки на деяких стадіях.

04.11

Добридень. Сьогодні завершуємо перший модуль. Маємо тестове завдання. Натискаємо на посилання, виконуємо завдання. Мені результати відправляти не потрібно. Ваші напрацювання мені видно.

тест

28.10

Клаузура

З чого починають створення банку ідей? Як правило, дизайнери використовують так звану клаузуру.

Клаузура — це великий аркуш паперу, на якому презентовані різноманітні варіанти майбутнього виробу в загальному вигляді, з прорисовкою окремих частин чи деталей. Аркуш із клаузурою повинен мати завершену композицію стосовно виробу чи проекту в цілому. Під час такої роботи можна застосовувати будь-які зображувальні засоби — від власноруч виконаних малюнків та ескізів до кольорових і скопійованих зображень.

Під час створення клаузури проявляється творча фантазія дизайнера, уміння застосовувати зібрану інформацію про досліджувану проблему чи об’єкт проектування. Тому аркуш клаузури може містити зображення, які відображають асоціативні, фантастичні, природні аналогії, якими користується дизайнер, чи скопійовані рисунки, фотографії з інших джерел. Дизайнер може коротко відобразити суть ідеї з відповідними написами, запитаннями, декількома варіантами розв’язків проблеми тощо.

Отже, банк ідей та пропозицій має складатися з комплексу інформації, яка стосується об’єкта проектування і відповідає за змістом та кількістю певному етапу проектування виробу. 

Клаузура — це навчальні вправи, що допомагають розвивати здатність мислити нестандартно. Цілі можуть бути різні:

• пошук загальної ідеї проекту;
• рішення приватної проблеми (наприклад, пошук варіантів оформлення фасаду);
• контрольна вправа.

Студенти можуть знати про майбутню роботу, а ось її тема іноді заздалегідь невідома. Ставляться різні завдання, для вирішення кожної відводиться певна кількість часу. Залежно від цілей існують клаузури різних видів. У кожного викладача є безліч таких вправ власної розробки.

приклади клаузур!

дз

 Подумайте про виріб,який ви будете робити в цьому семестрі. Намалюйте клаузуру

21/10

Пошук інформа­ції, яка необхідна для виконання завдань прое­кту

Фронтальне опитування 
А зараз попрошу відповісти вас на такі запитання:

1. Що таке проект?  З яких етапів він складається?
2. Що люди проектують ?
3. Для чого потрібно проектувати вироби?
4. Де використовується проектування?

Завдання:

1. Скласти план роботи з виконання проекту.
2. Скласти план проектної діяльності.
3. Здійснити пошук виробів – аналогів.
4. Створити ескізний малюнок на основі символів.
5. Організувати робоче місце.
6. Дотримуватись правил безпечної роботи і санітарно – гігієнічних вимог

14.10

ТЕМА: Художнє конструювання форми та композиції оздоблення. Застосування засобів та методів художнього конструювання (замальовки, кла-узура, макетування тощо) під час розробки композиції предмету та його оздоблення.

Створити стислий конспект

1.Художнє (дизайнерське) конструювання як метод проектування предметного середовища передбачає висунення нової ідеї, розробку та втілення її в гармонійному. стилістично виразному оформленні предмета. Кожному з нас варто оволодіти загальними поняттями про художнє конструювання, щоб будувати своє життя за законами краси. Тому важливо не тільки знати теоретичні принципи дизайну, а й уміти виготовляти вироби, облаштовувати предметне середовище за його законами.

На чому ґрунтується дизайнерське проектування? В основі художньо-конструкторської,діяльності лежить композиція.

Види композиції, засоби і прийоми

Композиція (від лат. атро.чШо) - складання, об’єднання та гармонійне поєднання частин у єдине ціле і загальне. Композиція в образотворчому мистецтві, архітектурі та дизайні - це розташування предметів, фігур, колірних плям за певними законами. Саме композиція надає творові цілісність, підпорядковує його елементи один одному, «тримає» простір, організує його. Композицією називають і сам твір, тобто кінцевий результат діяльності художника.

У художньому конструюванні існують три види композиції: фронтальна, об’ємна, глибинно-просторова.

Будь-яка композиція створюється за допомогою певних засобів та прийомів. Усі вони відіграють важливу роль у розробці конструктивних ідей та посиленні пластичної й емоційної виразності композиції виробу.

Пригадай.

Що таке дизайн?

Які особливості ук раїнського націо нального дизайну? У чому полягає ро бота дизайнера?

ВИДИ КОМПОЗИЦІЇ

Фронтальна - композиція, розташована в одній площині.

Об'ємна - тривимірна (має довжину, ширину, висоту), сприймається з усіх сторін.

Глибинно-просторова - композиція, що передає глибину простору.

2. Художнє конструювання та композиція

Художнє конструювання - це творчий метод проектування об’єктів технологічної діяльності, спрямований на створення людиною естетично вдосконаленого виробу.

Спосіб художнього конструювання дизайнер використовує на заключному етапі проектування, дизайнерський нагляд здійснює на технологічному етапі. На конструкторському етапі (етапі пошукового макетування) дизайнер здійснює добір конструкційних матеріалів для пошукового макетування, моделювання демонстраційного зразка або конструювання зразка виробничого; обирає інструменти та обладнання відповідно до технології обробки деталей нової конструкції, їх з’єднання, оздоблення; організовує робоче місце; здійснює економічне та екологічне обґрунтування майбутнього виробу, проводить міні-маркетингове дослідження щодо попиту на виріб.

Але не менш важливими є попередні етапи художнього проектування дизайнерів: добір асоціативного ряду зображень і анотація творчого задуму, клаузура і пошукове ескізування майбутнього артефакту, кольорове рішення й остаточна дизайнерська пропозиція. Художнє проектування, на відміну від художнього конструювання у просторі, стосується створення композиції майбутнього виробу на площині кольорографічними засобами.

Поняття «композиція» однаковою мірою стосується різних видів творчості - художнього конструювання, декоративно-ужиткового мистецтва, живопису, архітектури, музики тощо. Отже, композиція - це поєднання окремих елементів у єдине художнє ціле, що в конкретній зоровій формі виражає задум автора.

У художньому конструюванні існують такі види композиції: фронтальна та об’ємна (об’ємно-просторова).

Фронтальна композиція широко використовується у творах декоративно-ужиткового характеру, де фактура матеріалу часто надає рельєфності композиції (текстиль - гобелен, скло - вітраж тощо), композиція виконана техніками аплікація, розпис, пірографія, геометричне та тригранно-виїмкове різьблення на площині тощо.

Об’ємна - це композиція виробу, яку ми сприймаємо з усіх боків (об’ємні вироби - токарство, верстатне обладнання, скульптура, дрібна пластика, малі архітектурні форми, твори декоративно-ужиткового характеру, різні утилітарні об’єкти, зокрема, посуд, меблі тощо).

Будь-які види композиції створюються за допомогою певних засобів: композиційного центру, симетрії й асиметрії, ритму, контрасту та нюансу, пропорції тощо.