Історія виникнення ландшафтного дизайну
Мистецтво благоустрою території сягає корінням далеко в глибину століть. Відомо, що вже первісні люди, змінюючи місця стоянок, водночас облаштовували нові ділянки відповідно до своїх потреб.
Ландшафтний дизайн також має давню історію. Садівництво як мистецтво виникло на території найдавніших цивілізацій — Давнього Єгипту та Месопотамії ще в XV—X століттях до нашої ери (мал. 4, а).
Однією з найвідоміших пам’яток садово-паркового мистецтва є легендарні «висячі сади» Семіраміди, які створені у Вавилоні та вважалися одним із чудес світу (мал. 4, б).
У Давньому Римі оформленню парків і садів приділяли велику увагу. Сади розбивали на схилах, тому вони мали багатоярусну структуру. Їх прикрашали скульптурами, фонтанами і різними архітектурними спорудами. Для озеленення широко використовували чагарники і квіткові рослини.
Дізнайтеся більше
1981 року в м. Києві був створений Печерський ландшафтний парк (Співоче поле). Щороку там відбуваються «квіткові» події: виставка тюльпанів у травні, фестиваль хризантем у жовтні. А в серпні до Дня незалежності України в парку проводять традиційну виставку квіткових тематичних композицій, на якій ландшафтні дизайнери змагаються в креативності та оригінальності. Парк перетворюється на арт-майданчик із неймовірними квітковими клумбами, скульптурами, чудовим декором.
-class-2019/hodzicka-technology-10(11)-class-2019.files/image219.jpg)
07.03
План вивчення:
1.
Сутність економічних понять.
2.
Завдання економічного обґрунтування проекту.
3.
Процедура оцінки вартості виробництва проекту.
4.
Джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів проекту.
Частково
питання експертизи ми розглядали в попередньому розділі, коли йшлося про основи
дизайну в створенні виробу. Насправді, експертиза виробу нерозривно пов’язана з
економікою виробництва, і має достатньо складну структуру. Це пояснюється тим,
що виріб має багато характеристик, не лише з точки зору дизайнера, а й
технолога, інженера, соціолога, маркетолога. Їх необхідно враховувати не лише
під час виготовлення дослідного зразка, а й після випуску виробу в серійне
виробництво. Однак провідною в експертизі є його економічна частина, тому
коротко розглянемо економічне обґрунтування виробу з позицій основ сучасного
виробництва.
В
основу розвитку людського суспільства покладене матеріальне виробництво,
створення матеріальних благ. Виробництво матеріальних благ у кожній суспільно‑економічній
формації має свої специфічні особливості, здійснюється за допомогою знарядь
праці.
Процес
праці включає три основні моменти:
•
праця людини;
•
предмети праці;
•
засоби праці.
Праця людини — це змістовна, цілеспрямована діяльність
людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередкують,
регулюють і контролюють обмін речей між собою й одночасно змінюють власну
природу.
Предмети праці — це речі (об’єкти)
природи, на які людина впливає в процесі праці, піддаючи їх обробці.
Предмети
праці бувають двох видів:
•
дані самою природою (наприклад деревина);
•
ті, що підлягають наступній обробці (руда), їх називають сирим матеріалом або
сировиною.
Засоби праці — це речі чи комплекс речей, якими людина
впливає на предмети праці.
Виробничі сили — це фактори, які
забезпечують перетворення речей природи у відповідності з потребами людей,
створюючи матеріальні і духовні блага, і визначають ріст продуктивності
суспільної праці.
До
структури виробничих сил належать:
•
людина (головна виробнича сила);
•
засоби праці;
•
предмети праці (засоби виробництва);
•
сили природи, які використовуються людьми;
•
форми і методи організації виробництва;
•
наука;
•
інформація.
Оскільки
виробничі сили відтворюють відношення людини до природи, то, з однієї сторони,
вони повернуті до сил природи, а з іншої — до системи суспільних, перш за все,
економічних відносин, у складі яких виділяють техніко‑економічні, організаційно‑економічні,
соціально‑економічні, тобто виробничі відносини.
Виробничі відносини — це суспільна форма
розвитку виробничих сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання
матеріальних і духовних благ.
Такою
ж суспільною формою є і відношення власності.
Власність можна розглядати як виробничі відносини між
людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів
споживання, послуг, об’єктів інтелектуальної власності у всіх сферах
суспільного відтворення.
Відносини
власності за своїм економічним змістом охоплюють усю сукупність виробничих відносин,
є їх системною сутністю.
Економічна система — це сукупність усіх
видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на
виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на
регулювання такої діяльності у відповідності з метою суспільства.
Основними
елементами економічної системи, її підсистемами, є:
•
виробничі сили;
•
техніко‑економічні відносини;
•
організаційно‑економічні відносини;
•
виробничі відносини, чи відношення до власності;
•
господарський механізм, так як регулювання економічної діяльності здійснюється
за його допомогою.
Витрати використовуються для оцінки та аналізу
виконання планових показників, вивчення результатів діяльності окремих
підрозділів і підприємства в цілому.
При
плануванні, обліку й аналізі витрати класифікуються за ознаками і поділяються:
•
за місцем виникнення — на витрати виробництва підрозділу, дільниці, служби;
•
за видами продукції, робіт, послуг — на витрати на вироби,групи однорідних
виробів, одноразові замовлення, реалізовану продукцію;
•
за видами витрат — на витрати за економічними елементами, статтями калькуляції;
•
за способом перенесення витрат на продукцію — на прямі та непрямі;
•
за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат — на умовно-змінні й
умовно-постійні або змінні чи постійні;
•
за календарними періодами — на поточні та одноразові.
Собівартість продукції (робіт, послуг) —
це виражена в грошовій формі витрата на виробництво і збут продукції.
Собівартість об’єднує дві частини вартості — вартість використаних засобів
виробництва і частину вартості необхідного продукту.
Вартість
використаних засобів виробництва об’єднує витрати на використання предметів
праці (сировини, матеріалів, енергії, тари тощо) та частину вартості засобів
праці, перенесену на продукцію у вигляді амортизаційних відрахувань.
Вартість
необхідного продукту являє собою сукупність витрат для відтворення робочої сили
і складається не тільки з коштів на оплату праці, а ще й з грошових виплат і
безплатних послуг із суспільних фондів споживання, які в собівартості
промислової продукції відображені частково, у вигляді відрахувань на соціальне
страхування.
Обидві
ці частини забезпечують просте відтворення виробництва.
Третя
частина вартості — додатковий продукт суспільства — використовується для розширення
виробництва, виплат та безплатних послуг із суспільних фондів споживання.
Таким
чином, собівартість є основою вартості.
Собівартість
продукції визначається індивідуальними затратами праці в умовах досягнутого на
конкретному підприємстві технічного рівня виробництва (індивідуальна
собівартість), тимчасом як вартість продукції (робіт, послуг) — затратами
суспільно необхідної праці.
Собівартість
продукції, як найважливіший інструмент виміру рівня затрат суспільної праці, є
основою для формування та вдосконалення цін, визначення доходу, прибутку,
рентабельності та інших фінансових показників.
До
виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:
•
прямі матеріальні витрати;
•
прямі витрати на оплату праці;
•
інші прямі витрати;
•
загальновиробничі витрати.
До
складу прямих матеріальних
витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що
утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та
комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо
віднесені до конкретного об’єкта витрат.
До
складу прямих витрат на оплату
праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим
у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути
безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.
До
складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть
бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема
відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних ділянок, амортизація
тощо.
Серед
економічних категорій, що використовуються в ринковому механізмі
господарювання, є ціна.
Ціна — це грошовий вираз вартості товару. За її
допомогою порівнюють витрати і результати господарської діяльності,
обґрунтовують вибір найефективніших напрямків капітальних вкладень і розвиток
нової техніки, стимулюють виробництво та споживання високоякісних видів
продукції.
Ціна
виступає важливим інструментом конкурентного процесу. Конкурентне ціноутворення
є основою саморегулювання ринку та еквівалентного обміну товарами.
Суть
ціни найбільш наочно проявляється в її функціях: розподільчій, урівноважуючій,
інформаційній, стимулюючій та збереження доходності підприємства.
За
характером обслуговуваного обігу продукції всі ціни поділяються на відпускні,
оптові та роздрібні.Залежно від розмірів купівлі-продажу товарів існують
біржові, внутрішньофірмові, трансферні, роздрібні ціни.
Ціни
за впливом на них конкуренції поділяють на конкурентні, монопольні,
регульовані, індикативні.
Ціни
відрізняються за територією дії — поясні, національні, світові.
Існують
також базові ціни, ціни пропозиції, прейскурантні, виробництва, пільгові.
Завдання економічного обґрунтування проекту. Після
обґрунтування прототипу виробу, чим підтверджується принципова можливість його
виготовлення, на конструкторському етапі необхідно дати: обґрунтування витрат
необхідних матеріалів, засобів енергії, грошових коштів на оплату праці при
виготовленні виробу; визначення собівартості виробу, що виготовляється; величини
запланованого прибутку і договірної ціни виробу; визначення рівня
рентабельності виготовленого виробу; планування випуску виробу: кошторис
доходів і витрат. Тобто необхідно зробити попередню економічну оцінку
доцільності постановки розробленого проекту на виробництво, її випуску й продажу.
На
цьому етапі розробки проекту слід одержати відповіді на такі питання:
•
яким має бути розмір коштів для здійснення випуску першої продукції;
•
чи буде отримано прибуток від реалізації проекту і якщо так, то чи буде він
достатнім для повернення грошей;
•
через який термін будуть повернуті гроші;
•
наскільки ємним за платоспроможним попитом, перспективами і конкуренцією буде
прогнозований ринок нової продукції;
•
якою є планова собівартість продукції, яку розробляють;
•
яким є обсяг випуску продукції на ринок;
•
скільки років триває реалізація товару на ринку тощо.
У
процесі попереднього економічного аналізу корисно визначити дійсну вартість
майбутніх грошових потоків, яку генерує інноваційна продукція.
Питання
прибутку може бути вирішальним для багатьох видів інноваційної продукції. Якщо
неможливо продати продукцію за ціною, що перекриває очікувані виробничі
витрати і будь-які пов’язані з цим платежі (виробничі накладні витрати,
торговельні витрати тощо), то немає сенсу братися за розробку. Економічна
оцінка спроектованого виробу здійснюється на підставі його порівняння з
відомими зразками-аналогами і включає оцінку наявності недорогих матеріалів,
можливості використання відходів.
Процедура оцінки вартості виробництва проекту. Економічне
оцінювання об’єкта й процесу технологічної діяльності доцільно здійснювати у
такій послідовності:
• визначити витрати матеріалів (Мз)
визначити вартість
витрат на електроенергію (Це) під час роботи:
Е = Р × t,
де Е — спожита
електроенергія (кВт/год);
Р — потужність споживача
електроенергії (Вт);
t — тривалість роботи
споживача електроенергії (год);
Це = 0,25 × Е,
де Це — вартість
спожитої електроенергії;
0,25 — вартість тарифу
на електроенергію (грн / кВт);
• здійснити розрахунок
оплати праці (Роп) на підставі, що оплата працівника 3‑го розряду здійснюється
погодинно:
Роп = tрд × 500 грн /
міс / (8 год / рд × 22 рд),
де tрд — тривалість
виконання робіт з виготовлення виробу (год);
• визначити величину
податку на заробітну плату (Оп), який складає 15 % від заробітної плати
Оп = 0,15,
• визначити
амортизаційні відрахування на інструменти та обладнання за табл.
Аоб
= 0,1×В / N,
де
Аоб — величина амортизаційних відрахувань на 1 робочу зміну (6 год), (грн);
0,1
— коефіцієнт, що враховує 10 % від собівартості обладнання;
В
— вартість обладнання, (грн);
N
— час зносу обладнання в днях;
•
визначити загальну собівартість виготовлення виробу:
С
= Мз + Це + Роп + Аоб + Оп,
•
визначити величину прибутку (П) внаслідок реалізації виробу в межах 10–25 % від
собівартості виробу:
П
= (0,1 – 0,25) × С,
•
визначити договірну ціну (Дц) реалізації виробу:
Дц
= С + П,
•
визначити рентабельність проектованого виробу:
Р
= (П / Дц) × 100 %.
Загальний
підхід полягає у створенні електронної таблиці в комп’ютерному табличному
редакторі, яка дасть можливість досліджувати вплив ключових параметрів на
вартість проекту, починаючи з простої моделі та поступово її ускладнюючи. Це
дослідження рекомендується проводити в такому порядку:
•
визначити вартість елементів виробництва;
•
створити електронну таблицю для визначення вартості виготовлення продукції;
•
розрахувати розмір усіх витрат на комерціалізацію проекту;
•
доповнити електронну таблицю відсутніми витратами по проекту;
•
дослідити чутливість вартості проекту до ключових параметрів.
Слід
пам’ятати, що за допомогою сучасного програмного забезпечення легко розробити
доволі складні моделі, здатні давати конкретний результат навіть за
суперечливих даних. Майстерність полягає в тому, щоб дати реалістичні оцінки й
виявити області невизначеності.
Основними
джерелами даних можуть бути:
•
відомості про аналогічні вироби. Зібрана по крихтах інформація може стосуватися
матеріалів, компонентів, вузлів, дизайну, характеристик продуктивності;
•
виробники та постачальники обладнання, які, зазвичай, із готовністю надають
інформацію про його ціни й робочі характеристики. Іноді така інформація
доступна через рекламні матеріали та Інтернет-сторінки компаній;
•
компанії, що постачають матеріали й обладнання, є природнім джерелом інформації
про склад, специфікацію, ціни, знижки тощо. Коли вимоги до матеріалів не
відповідають зазначеним даним у прайс-листах, постачальники часто можуть надати
розцінки або надійні калькуляції на ці матеріали.
Загалом,
підхід до оцінки собівартості виробництва проекту можна здійснити шляхом
послідовних дій:
1.
Скласти виробничу схему проекту, позначивши на ній зв’язки між етапами.
2.
Для кожного етапу перерахувати всі чинники, які можуть вплинути на вартість.
Вирішити, що відомо, а про що потрібно довідатися з інших джерел.
3.
Там, де можливо, потрібно знайти інформацію про вартість, зробити обґрунтоване
припущення, переконатися, що не вводите себе в оману, недооцінюючи реальну
вартість.
4.
Створити комп’ютерну великомасштабну таблицю (наприклад, в Microsoft Excel, щоб
змоделювати виробничу схему та витрати) Переконайтеся, що вона дає розумні
відповіді.
5.
Якщо собівартість трохи вища або дуже близька до очікуваної ціни продажу, то це
є підставою для продовження роботи.
6.
Якщо вартість набагато нижча за очікувану ціну продажу, можливо щось не
враховано або недооцінено. Необхідно повторно перевірити розрахунки.
7.
Продовжити аналіз виробничої схеми, ускладнюючи її відповідно до збільшення
знань про процес. Там, де можливо, варто замінити оцінки реальними даними.
Джерела
та шляхи економії матеріальних ресурсів проекту. Раціональне та економне
витрачання окремих елементів проекту має неабияке економічне значення. Це
зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів,
енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства,
переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія
матеріальних ресурсів дає змогу з тієї самої кількості сировини і матеріалів
виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці,
підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.
Для
вимірювання ступеня ефективності використання матеріалів існує відповідна
система техніко‑економічних показників.
1.
На підприємствах, що переробляють первинну сировину, застосовують показник
(коефіцієнт) виходу або видобутку готової продукції з вихідної сировини.
Наприклад, кольорова металургія — коефіцієнт видобутку міді з руди, цукровий
завод — вихід цукру з буряків.
2.
На окремих підприємствах використовують витрати сировини на одиницю готової
продукції. Наприклад, підприємства чорної металургії — витрати залізної руди,
коксу на 1 тону чавуну, на підприємстві мінеральних добрив — витрати сірчаної
кислоти на 1 тону суперфосфату.
3.
На підприємствах обробної промисловості використовують коефіцієнт використання
матеріалів, тобто відношення чистої ваги до норми.
4.
На окремих підприємствах розраховують коефіцієнт використання площі матеріалу
(листовий прокат, тканина, шкіра).
5.
Коефіцієнт використання об’єму матеріалу (деревина).
Ефективніше
використання обігових фондів передбачає розв’язання завдань з економії
сировини, матеріалів, палива, електроенергії.
Джерела
показують, за рахунок чого можна досягти економії, шляхи показують, як саме, за
допомогою яких заходів можна заощадити ті чи інші види матеріальних ресурсів.
Джерела
економії матеріальних ресурсів:
Ø зниження ваги виробів;
Ø зменшення питомої
витрати матеріалів;
Ø скорочення витрат і
відходів сировини і матеріалів;
Ø використання відходів та
побічних продуктів;
Ø утилізації вторинних
ресурсів;
Ø заміна натуральних видів
сировини та матеріалів штучними їх видами.
Шляхи
економії матеріальних ресурсів:
І.
Виробничо-технічні заходи
Ø первинна обробка та збагачення
сировини;
Ø комплексна переробка
сировини;
Ø застосування
ресурсно-зберігаючої техніки;
Ø запровадження
маловідходної та безвідходної технології.
ІІ.
Організаційно‑економічні заходи
Ø удосконалення
матеріальних нормативів;
Ø поліпшення організації матеріального
забезпечення виробництва;
Ø упорядкування системи
ціноутворення;
застосування
дійової системи економічного стимулювання.
Серед
джерел та шляхів економії матеріальних ресурсів найбільше уваги можна
приділити:
комплексній
переробці сировини — це процес промислової переробки, результатом якого є
добування з вихідної сировини всіх корисних її компонентів та їх повне
використання, включаючи і технологічні відходи;
вторинні
матеріальні ресурси — це залишки сировини, відходи виробництва і споживання,
які можуть бути використані у виробництві;
відходи
виробництва — залишки сировини і матеріалів, які втратили первісну споживчу
вартість (обривки, стружка, технічне масло, жом);
відходи
споживання — виробничого споживання (брухт, гума, тара); побутового споживання
(ношені речі, одяг, макулатура).
шиЄмо екомішечки для користування в повсякденному житті. Не має змоги пошити, готуємо тканину( можна б\у).
запрошуються активні учні та їх родини!
Види графічної реклами
Білборд (англ. billboard) - вид зовнішньої реклами, яку встановлюють уздовж трас, вулиць. Білборд - це закріплена на опорі рама, оббита листами оцинкованої сталі або фанери, що покриті атмосферостійкими речовинами.
З’явився цей термін у США, коли низка компаній почали вивішувати свої рекламні плакати «білли» (звідси й назва «білборд») на дерев’яних конструкціях.
Банер (англ. banner - прапор, транспарант) - графічне зображення рекламного характеру. Банери розміщують для залучення потенційних клієнтів або для формування іміджу.
Постер - рекламний продукт форматів А5 - А3, що надає спостерігачам образну й водночас точну інформацію про характер товарів і послуг, які пропонує їм виробник, індивідуальні якісні особливості, притаманні цим товарам і послугам, а також про місця та умови придбання цих товарів.
Лайт-бокс (англ. lightbox) - рекламний щит із внутрішнім підсвічуванням. Кріпиться до стовпів, стаціонарних конструкцій.
Флаєр (англ. fly - літати; flyer, flier - рекламний листок) - це невелика інформаційна листівка, часто виконана в яскравих, насичених кольорах. Використовують флаєри в основному як роздатковий матеріал у різних рекламних акціях. Нерідко флаєр є своєрідним безкоштовним пропуском, запрошенням або навіть вхідним квитком на якийсь захід.
Формати флаєрів:
1/3 А4 - 99х210 мм
А5 - 148х210 мм
А6 - 105х148 мм
А7 - 74х105 мм
Рекламний проспект (від лат. prospectus - вигляд, огляд) - багатосторінкове брошурне видання, що має, як правило, красиві ілюстрації.
Буклети - переважно багатокольорові аркушеві друковані видання, складені в два або кілька згинів (фальців). До такого виду друкованої продукції найчастіше звертаються туристичні агентства, виробники промислових і продовольчих товарів, організації та установи під час відзначення ювілеїв, подій чи проведення інших знакових заходів.
Вимоги до рекламних носіїв
Для підвищення якості сприйняття змісту рекламних повідомлень необхідно, щоб у композиції були злагодженість і гармонійна взаємодія. Бажано дотримуватися лаконізму, чіткої конструктивної схеми, композиційної врівноваженості та використовувати оптичне поле для кожного зі шрифтових або зображувальних інформаційних блоків.
Зміст рекламного звернення лише тоді матиме бажаний вплив на спостерігачів, якщо правильно дібрано образну форму (індивідуалізовану або узагальнену), якщо вона звільнена від другорядних елементів, що ускладнюють сприйняття, якщо вона функціональна.
Велике розмаїття шрифтів і технічних способів виконання зображень необхідне для надання рекламним повідомленням індивідуального емоційного забарвлення, логічності, естетичного уособлення. Цього досягають за допомогою професійного варіювання технічних способів створення зображень та вибору або побудови необхідних образних шрифтів, покладених в основу створення рекламних звернень.
Для ефективної роботи над графічним проектуванням постера потрібно навчитися сприймати літери та графічні зображення як елементи загального композиційного твору, підпорядковувати їхні насиченість, масу, розмір, пластику, характер накреслення та інші характеристики загальній ідеї графічного твору, без якої процес творення втрачає сенс.
10.11
03/11
Етнічний стиль інтер’єрів Визначення стилів |
(африканський, єгипетський, англійський…)
Етнічний стиль — це стиль у різних сферах життєдіяльності, що притаманний певному регіону (а іноді й окремому населеному пункту) і є відтворенням національних традицій. Етнічний стиль оформлення інтер'єру має декілька назв: етнічний стиль, екзотика, фолк або просто етніка.
Традиція оформлення інтер'єрів в етнічному стилі налічує сотні років існування і при цьому не втрачає своєї актуальності. Любителі подорожей, шанувальники вивчення інших культур, а також просто залицяльники екзотики з ентузіазмом використовують можливості етники для створення оригінальних декорів своїх будинків, насичених національним колоритом тієї або іншої країни.
Однією з чудових особливостей інтер'єру в етнічному стилі є те, що для передачі відповідної енергетики досить правильно підібрати матеріали, форми, колірну гамму, предмети меблів і інші елементи декору. Етнічний стиль не вимагає обов'язкових конструкційних змін, перепланування, повного переобладнання приміщення.
Матеріали для облаштування інтер'єрів в етностилі, також всілякі, як і національні особливості тієї або іншої країни. Для обробки зазвичай використовуються або природні матеріали, або їх імітація. Причому імітація має бути фактурною, інколи навіть нарочито грубою, справляючою враження «необробленої» поверхні. Для стін може бути використане фарбування, штукатурка, облицювання під камінь. Для обробки підлоги застосовується дерево, керамічна плитка, а зверху підлогу декорують рогожами і килимами у вибраному національному стилі. Для етнічного стилю характерна відсутність стандартних міжкімнатних стін; їх роль зазвичай виконують пересувні перегородки і ширми. Розділення простору на різні зони можна виробити, використовуючи елементи освітлення і зонування підлоги.
Колірна гамма етнічного інтер'єру може значно варіюватися залежно від конкретної, вибраної як основа дизайну, національна культура. Наприклад, в інтер'єрі «під Індію» гармонійно виглядатиме комбінація помаранчевих, бірюзових і малинових тонів. Атмосферу Латинської Америки можна передати за допомогою оригінальних колірних поєднань: темно-синій тут є сусідами з жовтим, а коричневий - з насиченим рожевим. А ось японський мінімалізм передбачає зовсім інші колірні рішення: м'які, світлі, «природні» фарби - пісочний, перлинно-сірий, молочний колір, з невеликими вкрапленнями позолоти і червоного. Проте все ж слід визнати, що більшість інтер'єрів в етнічному стилі витримана в досить яскравих, насичених тонах.
Що ж до малюнка, то тут панують всілякі національні орнаменти, якими прикрашають текстиль, обробні матеріали, аксесуари. Фольклорні мотиви у кожного народу свої: Японія або Китай - зображення драконів, природи або ієрогліфічний лист; Африка - схематичні сцени полювання, зображення тварин, плями і смуги; Марокко - мозаїчні панно і різноколірні вітражі. До речі, саме ці два напрями етнічного стилю інтер'єру - східний і африканський - на справжній момент є найпопулярнішими і в світі.
Меблі також повинні відповідати вибраному напряму етнодизайну. Перевага в етнічному інтер'єрі віддається натуральним матеріалам, а як оббивка часто використовується імітація під шкіру або шкуру тварин. Чудове враження справляють плетені меблі з ротанга, пальми або бамбука.
Загальне освітлення в етнічних інтер'єрах не має бути дуже яскравим, освітити окремі куточки приміщення і розставити стильні акценти допоможуть локальні джерела світла. Так можна підкреслити оригінальні етнічні аксесуари: різні сувеніри ручної роботи, елементи прикладного мистецтва.
Вибираючи варіанти етнічного стилю інтер'єру, орієнтуйтеся все ж не на моду, а на свій смак - який етнічний стиль вам ближче, той і використовуйте в дизайні свого інтер'єру.
*Використовуючи набір із геометричних фігур (мал. 266), у визначеному параметрі склади умовну композицію на поєднання більших і менших об’ємів.
* Складену композицію виконай у кольорових чи тонових протилежних характеристиках (біле-сіре-чорне, червоне-жовте, жовте-зелене).
20.10
Основи колористики
Іноді ми сприймаємо предмет як кольорову пляму, а вже потім як об'єм. Кожен із нас має прихильність до певних кольорів, улюблену кольорову гаму. Однак у більшості людей сприйняття кольорів подібне, оскільки кольори мають об’єктивні якості; їх потрібно знати для створення гармонійного предметного середовища.
Колір — це властивість тіл викликати те чи інше зорове відчуття відповідно до спектрального складу відбитого або випромінюваного ними світла.
У 1676 році Ісаак Ньютон в одному зі своїх експериментів з трьохгранною призмою зумів розкласти біле сонячне світло на спектральні кольори. В отриманому спектрі він побачив усі основні кольори за винятком пурпурового.
Ньютон провів цей експеримент так: крізь маленьку шпаринку проникало сонячне світло, яке перетинало трьохгранну призму. В результаті промінь розкладався на смужку спектральних кольорів, які можна було побачити на екрані за призмою: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій та фіолетовий. Якщо спектральні кольори зібрати в лінзу, то на іншому екрані знову отримаємо біле світло.
Ґете звернув увагу на таку особливість: якщо тривалий час дивитися на якийсь колір, а потім заплющити очі, у темряві з’явиться пляма протилежного — додаткового — кольору. Так, після розглядання червоного ліхтаря пляма буде зеленого кольору.
При розвинутому кольоробаченні око людини здатне розрізняти більше 13 000 кольорів.
Кольори поділяють на такі види:
- хроматичні;
- ахроматичні.
Ахроматичні кольори відмінні один від одного тільки за яскравістю, тобто вони відбивають різну кількість світла, що падає на тіло. Між найяскравішими - білими і найтемнішими - чорними кольорами є різні відтінки сірого кольору: світло-сірі, темно-сірі. Людське око розрізняє в гамі ахроматичних кольорів близько 3000 відтінків.
Хроматичні кольори — це ті кольори і їх відтінки, які ми розрізняємо в спектрі (червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий). Хроматичний колір визначається трьома фізичними поняттями: кольоровий тон, насиченість і яскравість.
«Чисті» (хроматичні) кольори спектра можна розділити на теплі (червоний, жовтогарячий, жовтий) і холодні (фіолетовий, синій, блакитний), а також на легкі та важкі.
Легкі кольори - прозорі, холодні, світлі, асоціюються з небом та простором.
Важкі кольори - темні, насичені, густі, до таких відносять: чорний, темно-сірий, фіолетовий, темно-червоний.
Проміжне положення займають жовто-зелені. Чистими кольорами майже не користуються, до них додають так звані ахроматичні тони (білий, сірий, чорний).
Швейцарський художник, викладач «Баухауза» Йоганнес Іттен пов’язував ставлення до кольорів із психічним станом людини. На основі вивчення того, яким кольорам віддають перевагу його учні, він навіть зміг передбачити їхні майбутні професії. Книжка Іттена «Мистецтво кольору» до сьогодні є настільною для художників, дизайнерів, стилістів - усіх, чия діяльність так чи так пов’язана з використанням різних поєднань кольорів.
Шість схем поєднання кольорів
1. Аналогічне (аналогова тріада) - поєднання кольорів із трьох сусідніх по колу секторів. М’яке і приємне поєднання кольорів, часто трапляється в природі.
2. Додаткове (комплементарне) - поєднання кольорів із двох протилежних секторів.
Комплементарні кольори - контрастні кольори, які розташовані на протилежних кінцях кола. Дуже вдало використовувати контрастні поєднання можна для виділення деталей.
3. Контрастна тріада - додаткове поєднання, в якому до одного з кольорів додають два сусідніх сектори. Спокійніша альтернатива комплементарному поєднанню кольорів.
4. Рівновіддалене (класична тріада) - використовуються кольори з трьох секторів, рівновіддалених на колі. У такій схемі часто рекомендується вибирати один головний колір, а два інших - для акцентування.
5. Прямокутна схема - тут використовуються дві пари контрастних кольорів. Щоб схема виглядала гармонійно, головним має бути тільки один колір, інші три - допоміжні.
6. Квадратна схема - варіація прямокутної схеми, колір в ній знаходяться на однаковій відстані в колі.
Основні закони кольорознавства.
У дизайні широко використовують змішування локальних (чистих) кольорів. Основні чинники змішування кольорів сформульовані у вигляді трьох законів.
1-й закон: для кожного хроматичного кольору можна знайти інший хроматичний колір, який у результаті змішування в певній пропорції з першим дає ахроматичний колір (сірий). Така пара хроматичних кольорів називається додатковими кольорами. Наприклад: до червоних кольорів такими кольорами будуть блакитно-зелені; до помаранчевих - блакитні; до жовтих - сипі; до зелених - пурпурові; до жовто-зелених - фіолетові.
2-й закон: змішування двох не додаткових кольорів різних хроматичних кольорових тонів завжди дає новий тон, який лежить у кольоровому колі між кольоровими тонами змішуваних кольорів. Наприклад: змішуючи червоний і жовтий кольори отримаємо оранжевий колір, змішуючи червоний і синій - фіолетовий або пурпуровий. З другого закону випливає, що із будь-яких трьох кольорів (наприклад, червоний, зелений, синій) розміщених на кольоровому крузі приблизно на однаковій відстані один від одного, можна одержати, змішуючи у визначених пропорціях, усі можливі кольорові тони.
3-й закон: результат змішування залежить від змішуваних кольорів, а не від спектрального складу світлових потоків, які викликають ці кольори. Завжди можна замінити спектральний оранжевий сумішшю червоного з жовтим і колір суміші від цього не зміниться.
Кольори впливають на наше сприйняття реального простору. Площини, пофарбовані в кольори «теплого» спектра, здаються нам ближчими, ніж рівновіддалені площини блакитних кольорів. Темні кольори роблять предмети вагомішими, масивнішими, ніж світлі. Водночас теплі кольори пов’язуються з більшою вагою, ніж холодні. Колір впливає і на сприйняття величини: світла пляма на темному тлі здається більшою, ніж така сама темна на світлому.
У дизайні інтер’єру враховують особливості психофізіологічного впливу кольору на людину. Раціональне використання кольору сприяє кращій організації праці та відпочинку людини, зменшує втомлюваність, знижує травматизм, підвищує працездатність.
Червоний колір - збуджує, додає енергії. Стимулює роботу мозку, м’язову напругу, підвищує тиск крові та ритм дихання. Сильно впливає на настрій людей.
Жовтогарячий - яскравий, викликає радість, може і заспокоювати, і подразнювати. Сприяє покращенню травлення, прискоренню руху крові.
Жовтий - стимулює зір, мозок, створює веселий настрій, заспокоює нервове збудження.
Зелений - колір природи, спокою, свіжості, рівноваги. Заспокоює нервову систему, сприяє зниженню тиску крові, гармонізує життєву енергію.
Блакитний — створює відчуття легкості, свіжості. Виливає так само, як і зелений колір, полегшує хворобливий стан.
Фіолетовий - має позитивний вплив на серце і легені. Колір задуми.
Коричневий - створює враження тепла, спокійний настрій, упевненість.
Сірий - холодний, діловий, навіює апатію та смуток.
Білий - легкий, холодний, благородний. Символ чистоти.
Чорний - у великій кількості важкий, різко знижує настрій; у невеликій кількості - красивий, гарно поєднується із яскравими кольорами.
У кожного з нас є свій улюблений колір. Але не завжди варто саме цим керуватися, добираючи та поєднуючи кольори. Адже саме гармонізація кольорів є основною властивістю виробу. Вдало їх поєднати досить важко. Тому краще в процесі художнього конструювання користуватися відповідними положеннями про гармонію кольорів.
Колір | Гармонійні кольори |
Червоний | Зелений, сірий |
Темно-червоний (бордо) | Перлинно-сірий, рожево-білий |
Рожевий | Чорний, бежевий, блакитний |
Насичено-рожевий | Світло-блакитний, зелений |
Коричнево-рожевий | Блакитний, кремовий |
Блідо-рожевий | Салатовий, блідо-бузковий, блакитний |
Жовтогарячий | Фіолетовий, блідо-блакитний, світло-синій |
Солом’яно-жовтий | Блідо-рожевий, сірувато-блакитний, зелений, фіолетовий, блакитний |
Жовтий | Світло-пурпуровий, зелений |
Блідо-жовтий | Сірувато-рожевий, блідо-зелений |
Золотистий | Світло-сірий, зелений, темно-червоний |
Блідо-зелений | Коричневий, бежевий, волошковий, рожевий |
Сіро-зелений (колір морської хвилі) | Жовтий, пісочний, оранжевий, рожевий |
Темно-зелений | Темно-зелений, пурпурово-рожевий |
Сіро-блакитний | Зелений, сірий, рожево-пурпуровий |
Синій | Жовтий, пісочний, оранжевий, рожевий |
Фіолетовий | Блідо-бузковий, рожево-пурпуровий |
Знаючи об’єктивні закономірності сприйняття кольорів, закони та принципи композиції, можна створити цілісний довершений виріб, а загалом - гармонійне предметне середовище.
13.10
Засоби художнього конструювання:
Пропорції,повтори, симетрія, контраст
Скласти стислий конспект
Симетрія, як засіб художнього конструювання ( композиційний прийом), це пропорційне розміщення частин виробу відносно його центру.
Принципи симетрії часто зустрічаються в природі, це і більшість листків рослин та квітів, форма тіла тварин, тіло людини,тощо. Саме симетрія вносить у об’єкти проектування порядок, закінчення,цілісність.
Відомо три типи симетрії: Перший, найпоширеніший-так звана дзеркальна симетрія. Фігури або зображення, розміщені в одній площині,діляться центральною лінією на одинакові частини, аналогічно відображенню в дзеркалі. Цим типом симетрії наділені більшість предметів рослинного ( листки, квіти. плоди) і тваринного(метелики,птахи,інші тварини) світу, а також людина.
Другий тип симетрії - осьова, це перенесення частини форми предмета відносно осі. Симетричні фігури, що суміщаються на площині, можуть переноситися вздовж однієї,або двох осей.
Третій тип симетрії - гвинтова,застосовується для відображення тіл обертання.
Порушення симетрії може застосовуватися з метою посилення виразності форми та її гострішого емоціального впливу на людину.
Асиметрія - відсутність будь якої симетрії. Асиметрія виражає невпорядкованість та незавершеність. Вона за своєю суттю як правило індивідуальна. Цей засіб важче використовувати, тому бажано використовувати її з набуттям певного досвіду.
Ритм,як композиційний прийом художнього конструювання- це повторення елементів зображень та інтервалів між ними. Він буває простий і складний. Найпростіше природу ритму відображають у народній творчості через орнаменти
Орнамент-це узор(композиція) яка складається з упорядкованих елементів, що повторюються. Власне орнамент є найпоширенішим видом оздоблення, що включає поєднання розмаїття ліній, дуг, крапок, кіл, трикутників, інших фігур. Найпростіші орнаменти це геометричні( різьба по дереву, набив ковальстві). Однак часто використовують і стилізовані (спрощені) орнаменти рослинного,тваринного та побутового походження.
Простий ритм(він же метричний)- рівномірне повторення однакових елементів та інтервалів. Складний ритм ґрунтується на поєднанні або накладанні простих елементів. Кількість комбінацій елементів безмежна, але протяжність ритмічних фігур має кількісні межі
Статика і динаміка.
Кожна з композицій може викликати у глядача відчуття більшої чи меншої динамічності,хоча, всі зображення та їх елементи залишаються нерухомими, тобто статичними. Для прикладу, довгий вузький прямокутник завжди здається динамічнішим ніж квадрат. Динамічнішими видаються також предмети, що мають гострокінцеві та гострокутні форми. Динамічність композиції може ґрунтуватися і на поєднанні симетрії та асиметрії.
В проектуванні предметів інтер’єру ми майже повсюдно маємо керуватися засобами художнього конструювання,які ми щойно осягнули, тобто симетрію і асиметрію, ритм, статику та динаміку. Особливої ваги вони набувають у прикладному мистецтві, ткацтві, вишивці, ковальстві,тощо.
Комментариев нет:
Отправить комментарий